Журналістські стандарти

Журналістські стандарти: як не вестися на «британських вчених»? 

Існують наступні стандарти журналістики:

1. Точність.

2. Достовірність.

3. Повнота.

4. Баланс думок і точок зору.

5. Відокремлення фактів від думок та оцінок.

6. Оперативність.

7. Доступність.

Розглянемо  кожен журналістський стандарт окремо, аби зрозуміти, яку насправді послугу повинні надавати нам журналісти, коли публікують новину.

Почнемо з точності. У новині будь-який повідомлений факт повинен відповідати реальному факту. Будь-яка думка цитується точно і без відриву від контексту. Факт не може мати припущення: «приблизно», «майже», «близько» або інші. Хоча ми дуже часто зустрічаємо публікації ЗМІ, які заради спрощення кажуть «більшість українців підтримують» і так далі. Фіксуємо це як некоректну мову журналіста, адже ми достатньо розумні, щоб чути точні цифри і приймати рішення. Але не менш важливим є те, хто автор цих досліджень, фактів чи прогнозів. 

Тому наступним стандартом журналістики є достовірність. Уся інформація, яку подають журналісти, повинна мати перевірене джерело, що компетентно володіє такою інформацією. Це джерело обов’язково повинно бути вказане в матеріалі, а інформацію потрібно перевірити з трьох джерел. Від дотримання цього стандарту буквально залежить клімат тривожності у суспільстві. Пам’ятайте, що журналісти зобов’язані зазначати джерело в матеріалі. 

Повнота – саме те, заради чого ми звертаємось до журналістів, а не блогерів. Інформація у медіа має відповідати на питання: що сталося? Де сталося? Коли сталося? Як сталося? Пояснювати, як було раніше, тобто, що стало причиною події, що власне відбулось зараз в усіх деталях та забезпечити якісну експертну аналітику – прогноз, до чого це призведе. 

Наступний стандарт журналістики – це баланс думок. Нам подобається обирати сторону, ми завжди асоціюємо себе зі справедливим вибором. Однак, щоб наш світ не звужувався до однотипних думок, що повністю збігаються з нашими, краще чути протилежні.  Журналіст зобов’язаний об'єктивно та збалансовано показати нам усі сторони конфлікту. Цим і особлива робота журналіста – це фактично лінза, що транслює дійсність, показує рівноправними усіх учасників процесу. Завдяки цьому ми можемо побачити антагоніста або, навпаки, змінити точку зору щодо події чи особи, думка про яку в суспільстві мала однозначно негативний відтінок. Отже, такий журналістський стандарт як баланс думок передбачає, що всі сторони конфлікту висловили свою позицію. При цьому відсутня перевага: коментарі всіх сторін є рівноцінними за хронометражем. Також присутня думка нейтрального до конфлікту експерта. Зустрічається пряма мова, цитування винятків, адже це можливість для інтерпретації. 

Далі – відокремлення фактів від думок та оцінок. У кожному матеріалі ЗМІ факт повинен бути чітко відділений від коментарів та персональних оцінок героїв матеріалу. Кожна думка і оцінка повинна мати зазначеного у матеріалі автора. Тут згадуємо про достовірність, згідно з якою до будь-якої інформації повинне вказуватися джерело. І найважливіше, оскільки журналіст – транслятор дійсності, у матеріалі має панувати повна відсутність оцінок, думок та коментарів автора. Всі оцінки, наприклад: «вражаючий», «неймовірний», «трагічний» якщо захочете, дасте ви. 

І два наступні стандарти коротко – це оперативність та доступність. Оперативність говорить про те, що нова інформація повідомляється якнайшвидше. А доступність має на увазі уникання канцеляризмів; слів іншомовного походження; складних речень; термінології, професійного та іншого жаргону; діалектизмів; штампів та слів-паразитів; фразеологізмів, ідіом, образності, а також омонімів.

На жаль, не всі медіа дотримуються цих правил. Бо найбільшим пріоритетом стає оперативність, а не перевірка фактів. Так, ми опиняємось у світі інформаційного масмаркету.

Шість типів контенту в медіа.

Термін «медіа» охоплює всі види масових комунікацій – це інтернет, телерадіомовлення, преса. Під медіа розуміють все – від газет до освітнього та розважального контенту. 

Існує 6 способів, якими медіа передають інформацію. Це важливо, аби мати змогу оцінити достовірність інформації, ми повинні розуміти  цілі, з якими її створюють. 

Тож, 6 типів контенту в медіа:

1. Інформування

2. Судження

3. Пропаганда

4. Зв’язки з громадськістю (PR)

5. Соціальна реклама

6. Комерційна реклама

Але, чи замислювалися ви, що певний контент має на меті інформувати вас, а інший – намагається переконати? Саме тому треба дізнатися про ознаки маніпулятивного контенту.

Інформація – це лише факти, які можна перевірити. Судження – це вже власна думка автора, яку неможливо спростувати, плюс факти, які мають підкріпити судження. Реклама, соцреклама, піар-компанія та пропаганда ще далі відходять від об’єктивного викладення фактів, маючи на меті не інформувати споживача, а спонукати його до певних дій: щось придбати, когось обрати тощо, тобто переконати у чомусь. 

Інформація містить факти, мета яких – ознайомити нас з певними темами. Інформаційний матеріал повинен висвітлювати думки всіх сторін, якщо є дискусія, аби читач сам зробив свої висновки.

На противагу інформуванню, мета суджень та пропаганди – вплинути на аудиторію та переконати її у чомусь. Такий контент спирається на емоції та уяву, автори використовують ті факти та посилання, які підтримують самі. 

Всі види контенту можуть впливати як на розум, так і на емоції споживача. Але в інформаційному повідомленні вплив спонтанний: ось вам факти – як хочете, так їх і сприймайте. А всі інші види використовують вплив на емоції споживача свідомо, тобто маніпулюють його свідомістю з певною метою.