Як розвинути стійкість до переконання – теорія інокуляції. Вікно Овертона

Розвиток стійкості до переконань у сучасному світі, де ми щоденно стикаємося з різноманітними точками зору та впливами, набуває визначної ролі. Це процес, що включає у себе не лише зміцнення власних переконань, але і розвиток здатності критично мислити, аналізувати і відкриватися новим ідеям. Ось кілька кроків, які можуть допомогти вам розвинути стійкість до переконань:

1. Практикуйте активне слухання та спілкування з людьми, які мають переконання відмінні від ваших.

2. Розвивайте навички аналізу та критичного мислення, вивчайте різні джерела інформації та перевіряйте їх достовірність.

3. Будуйте свої переконання на досвіді та обґрунтуванні. Сприймайте помилки як частину власного розвитку та будьте готові переглядати переконання на основі нових даних. 

4. Розвивайте навички самооцінки, активно аналізуйте актуальність та конструктивність своїх переконань.

5. Будьте готові вислуховувати нові ідеї та адаптувати свої переконання під новий контекст. Навчайтеся від інших та використовуйте їх здобутки для власного розвитку.

6. Намагайтеся зрозуміти мотивації та переконання інших людей. Вчіться емпатії – не лише поширення фейкових новин, а й агресивна поведінка в мережі є «симптомом» недостатнього рівня медіаграмотності.

8. Ставте запитання, аналізуйте. Наприклад, як і ким отримана інформація, чи має «джерело» відповідні компетенції, яка його/її мотивація? 

9. Контролюйте свої емоції. Перед поширенням будь-якого контенту, зупиніться, перевірте джерело, подумайте чи не маніпулюють вашими емоціями. Якщо людина зробить паузу на кілька секунд для оцінки точності заголовку фейкової новини, у неї суттєво зменшується бажання поділитися такою новиною.

10. Намагайтесь виходити зі своїх «інформаційних бульбашок». Алгоритми показують інформацію, якій користувач віддає перевагу. Однак завжди є альтернативна думка. Треба свідомо шукати інші точки зору та критично ставитися до власних знань і поглядів.

Теорія інокуляції – це психологічний підхід, який виник в середині 20 століття, розроблений соціальним психологом Вільямом Макгвайром. Основна ідея теорії полягає в тому, щоб вберегти людину від небажаного впливу чи переконань, схоже на те, як вакцинація захищає від хвороби. Теорія інокуляції досліджується в контексті різноманітних сфер життя, включаючи політику, рекламу, виховання та міжособистісні відносини. Вона є ефективним інструментом для розвитку стійкості до впливу, збільшення критичного мислення та формування більш обгрунтованих переконань у людей. Звертаючись до слабких аргументів або поглядів, що суперечать основним переконанням, людина розвиває свою здатність аналізувати та захищати свої погляди.

Інформаційна бульбашка (англ. information bubble або filter bubble) – це термін, який вживається для опису ситуації, коли особа знаходиться в ізольованому віртуальному середовищі, де вона має обмежений доступ до інформації, що суперечить її власним переконанням або поглядам.

Це явище стає можливим завдяки алгоритмам персоналізації та фільтрації контенту, які використовуються в соціальних мережах та інших онлайн-платформах. Алгоритми враховують дії користувача, вподобання та всю попередньо зібрану інформацію для створення індивідуалізованого потоку інформації. У результаті користувач отримує контент, який відповідає його смакам та переконанням. Однак, частіше всього це призводить до того, що людина опиняється в інформаційній «бульбашці», де вона має обмежений доступ до різних поглядів на події та дані. Це може призводити до поглиблення суспільних розбіжностей та ускладнити об'єктивне сприйняття.

Для уникнення інформаційних бульбашок важливо свідомо розширювати коло інформаційних джерел, бути відкритим до різних точок зору та пам'ятати про принципи дії алгоритмів платформ та соціальних мереж.

Вікно Овертона, або вікно дискурсу, — це ідея, що описує рамки прийнятного спектра поглядів у громадських висловлюваннях політиків та активістів з урахуванням сучасного суспільного дискурсу. Ця концепція широко використовується у політології, політичному аналізі, історії та культурології, розроблена соціологом та психотерапевтом Джозефом Овертоном, описує діапазон можливих реакцій людини на ствердження або ініціативу.  Концепція використовується для пояснення того, як сприймаються та обробляються комунікаційні повідомлення, особливо ті, що містять конфліктні елементи. Вікно Овертона складається з чотирьох основних зон:

1. Комфорт: погляди і ідеї, що знаходяться в цій зоні, сприймаються позитивно.

2. Відчуження: людина починає відчувати дискомфорт, але ще може приймати нову інформацію чи думки.

3. Паніка: людина втрачає здатність логічного мислення та реагує негативно.

4. Таємниця: розташована поза областю, яку людина може усвідомлювати чи виражати, включає в себе непромовлені думки.

Для кожної ідеї в суспільстві існує «вікно можливостей». У межах цього вікна ідеї можуть або не можуть широко обговорювати, відкрито підтримувати, пропагувати, закріпити законодавчо. Вікно рухають, змінюючи тим самим амплітуду можливостей, від стадії «немислиме» тадо стадії «актуальна політика», тобто вже обговорене широким загалом, прийняте масовою свідомістю і закріплене в законах. Ефективним цю технологію робить послідовне, системне застосування і непомітність для суспільства, яке є об’єктом впливу.

Ефект Барнума, також відомий як ефект «особистого опису», це явище в психології, коли люди відзначають високу точність та релевантність загальноприйнятих та невизначених характеристик, які можливо застосовувати до будь-якої особи. Термін отримав назву на честь шоумена і циркового підприємця П.Т. Барнума, який висловив ідею, що «кожна людина – це своєрідний унікум». 

Основні риси ефекту Барнума:

1. Загальноприйняті характеристики: ознаки, які можуть вказувати на будь-якого індивіда, наприклад, «ви дуже вимогливі, але іноді схильні до компромісів».

2. Неоднозначність: твердження, які можуть мати кілька інтерпретацій, залишають простір для особистого вкладу та призводять до того, що людина вірить, що характеристика стосується саме її.

3. Прагнення до позитивного сприйняття: люди більше схильні вірити в позитивні аспекти опису своєї особистості.

Ефект Барнума виявляється в різних аспектах життя, включаючи гороскопи, тестування, психологічні консультації та інші ситуації, де надається загальний опис, який може інтерпретуватися як індивідуальний та точний. Важливо пам'ятати про це явище при взаємодії з різними формами особистісного аналізу.

Когнітивне спотворення – це звичка мислити в певному ключі, іноді – далекому від логіки. Часто, люди не усвідомлюють власних спотворень і те, як спотворення змінюють життя. Тож, якими вони бувають?

1. Акцентування або в фільтрація даних так, щоб інформація відповідала власним упередженням чи очікуванням людини.

2. Чорно-біле (або всього або нічого) мислення: риса людини бачити тільки крайнощі, ігноруючи всі нюанси та проміжні стани.

3. Катастрофізація: негативні події сприймаються людиною як катастрофічні, прогноз майбутніх подій виключно негативний. 

4. Перекручення: схильність припускати надмірні чи нереальні інтерпретації подій.

5. Висновки робляться на основі уявлень про те, що думають інші люди, незалежно від наявних доказів.

6. Ментальне фільтрування: помічаються тільки певні деталі, інші ігноруються.

7. Емоційне міркування: прийняття рішень та оцінка ситуації в залежності від емоційного стану людини, з ігноруванням доказів. 

8. Читання думок: впевненість людини, що вона знає про що думають та що відчувають  інші, навіть якщо це не вказано відкрито.

Когнітивні спотворення можуть впливати на прийняття рішень, формувати стереотипи та утримувати негативні емоції. Знання цих спотворень може бути корисним у розвитку критичного мислення та психологічної гнучкості. 

Підтверджувальне упередження – це тенденція шукати, сприймати та запам'ятовувати інформацію, яка підтверджує вже існуючі переконання. Це когнітивне упередження, яке може призводити до вибіркового сприйняття інформації та ігнорування тих аспектів, які суперечать власним поглядам. Люди навіть можуть уникати контакту з тими, хто має протилежні погляди,  обираючи спілкування з тими, хто підтримує їх власні думки. Підтверджувальне упередження призводить до формування «інформаційних бульбашок».